Цивілізація візків

Цивілізація візків

Йому наснився дивний сон. Світило сонце, і вітер колихав траву... а він рухався назустріч яскравому світилу, що обдаровувало його лагідним теплом. Він прямував до сонця... на ногах! Це було дивовижно й незвичайно, це було так чудово і приємно... А далі вітер понісся у бік сонця, і він понісся за вітром, ніби намагаючись наздогнати, порівнятись, та обігнати... і все на своїх двох... Так, дивний сон, і такий приємний, світлий.

Прокинувшись, він захотів підвестись зі свого візка, і відчути усе те, що було уві сні, відчути себе вільним, не прикутим... як вітер... Він сперся руками, як міг, і спробував стати на ноги, та вони його не слухалися, він був заважкий для них, ба навіть самі ноги були заважкі для себе, він не міг ними поворухнути, і встояти на них було теж неможливо. Та він і не думав здаватися, ні, він вірив, що пересуватися на ногах цілком можливо...

— Що ти робиш? — Спитав у нього батько.

— Хочу навчитись пересуватись без візка.

— Знайшов чим займатися! Ти ж знаєш, що це неможливо. Людина без візка може хіба що повзати, і то ледь-ледь. Так що годі займатися дурницями!

Але він не слухав, він продовжував із дня у день займатися, і ноги ніби стали трохи слухняніші. Чи може йому так здавалося? Все відбувалося так потроху, що відчути покращення було дуже важко. Та єдине, що надавало йому сил боротися далі — це віра у реальність сну, який снився йому час від часу.

— Людство значно просунулося у технологіях. — Розповідав викладач. — Візки покращувалися, відтак від самих примітивних людство прийшло до найсучасніших. Спочатку колеса візків треба було крутити руками, потім з'явилися педалі, завдяки чому швидкість пересування збільшилася, а згодом винайшли моторизовані візки, які не вимагають значних зусиль від рук. Із покращенням двигунів візки ставали легшими та швидшими, і ось ми маємо останнє слово техніки. Це значний прогрес.

— А як люди пересувалися до появи візків? — Спитав один із студентів.

— Археологія дає чітку відповідь: до цього були милиці різноманітної конструкції. Проте всі вони зводилися до того, що людина пересувалася на руках. Усі милиці зібрано та досліджено, і тепер деякі зі знахідок ви можете побачити в музеї.

Було таке враження, ніби усі проти нього змовилися. Ніхто навіть не спробував уявити життя без візків, адже, як усім було відомо, таке життя просто неможливе. І друзі намагалися навернути його на шлях здорового глузду:

— Ти що, хочеш сподобитися стародавнім дикунам, які користувалися милицями? Ти хочеш посунути проти прогресу? Візки — це об'єктивна необхідність...

Ніхто в нього не вірив, крім нього самого. Тільки його віра і сон, який час від часу повторювався, дозволяли йому наполегливо працювати над собою, аби досягнути своєї мети.

І ось, нарешті, він зміг підвестися на ноги, не допомагаючи собі руками, і пішов, і побіг, понісся, як вві сні. Було так радісно і легко... А люди називали це дивом, яке суперечить об'єктивній реальності, в якій життя без візка неможливе...