Свята святих

Нарешті, це сталося. Інокентій крокував старовинною бруківкою підземелля. Холодне повітря, барельєфи на стінах, звуки кроків... хотілося це все закарбувати у пам'яті, бо наближалаться бажана мить. Він все життя до цього готувався, він старанно молився, він приборкував плоть, він обмежував усе грішне в собі, він вірно служив Ордену, і ось, нарешті, він доріс до вищого рівня, коли йому покажуть Найсвятіше. Інокентія вели довжелезним лабіринтом, і перед кожним поворотом його серце йокало - ще трохи, і покажеться Вона... Свята реліквія, що є й Велике Випробування, останнє, що відділяє його від досконалості. Він вірив, що пройде це Випробування легко і стане Рівним серед рівних, одним з Хранителів Ордену. Найсвятіших та найавторитетніших, тих, на кого рівняються інші.
Підійшли до дверей. Один з Хранителів дістав ключ, а інший зав'язав Інокентію очі. Почулося скрипіння, і вони покрокували далі. Більше не повертали, очевидно, це був коридор, широкий коридор. Далі вповільнили ходу, і Інокентій почув співи. Чоловічі голоси співали хором, і це було прекрасно. Ось вона, ця урочиста мить! Із кожним кроком гучність наростала, мелодія розвивалася, партії множилися, і ось, нарешті, кульмінація!
Пов'язку зняли, і хор замовк.
— Що це? — Здивувався Інокентій.
— Це — Джерело Всілякої Фігні та Гидоти! — Урочисто промовили Хранителі.
На золотому троні сиділа людиноподібна істота з ріжками, грубо виліплена з чорної глини. Без очей та вух, без одягу та волосся, вона сиділа з широко роззявленим ротом, з якого стирчали гостренні ікла. Незрозуміло чому цей образ налякав Інокентія, але він не показав свого страху, адже на нього дивилися десятки пар очей, готових вловити кожну емоцію на його обличчі.
— Чому воно — Найсвятіше?
— Тому що Воно — сенс нашого життя. Якби не Джерело, в нас не було б потреби.
Випробуваний стояв ошелешений. Все, проти чого він боровся все життя, вийвилося Найсвятішим та... найважливішим... А дійсно, Інокентій присвятив усе життя Йому, боровся з Ним та вчив боротися братів своїх. Воно таки важливе...
— Воно важливе, я зрозмів це. Але... чому воно святіше за усе святе?
— Бо без Джерела Бог був би непотрібен. — Промовив хор Хранителей.
А це велике богохульство. І люди б не тягнулися туди, куди треба, і сталося б... ні, про це не варто думати, це страшні думки. Інокентій тихо став на коліна й вклонився.